Місто Ізюм (Харківщина) – є моєю Малою Батьківщиною. В цьому містечку минули мої майже 25 років життя.

З 2012 року я уже не жив постійно в Ізюмі, бо мав роботу в Харкові, Києві,а потім переїхав до Львова.

Вихований дідом, я виріс і сформувався, як особистість, з підвищеним порогом справедливості. Моя ізюмська родина – це родина звичайних людей, працівників заводів (ІОМЗ, ІТРЗ, ІПЗ, Молокозавод). Ніхто з моєї родини не мав срібної ложки в роті, в тому числі і я. Ніхто не був причетний до розвалу промислової та економічної потужності міста та його розграбунку.

Я не можу назвати своє дитинство скрутним, але не можу назвати і не скрутним. Було дуже складно. «Руїна» відбувалася фактично на моїх очах.

Мй дід завжди говорив, що маю читати, щоб бути розумним і вибитися в люди. І я читав дуже багато і нині читаю, менше, але намагаюся знайти час. Читав завжди виключно книги розумні та корисні.

Те, що бачив довкола – ніколи не сприймав. Ніколи не міг зрозуміти, чому в одних є все, в тому числі і безкарність за злочини, а в інших немає нічого і ледь зводять кінці з кінцями.

Моїм захопленням була завжди історія. В певний момент я зрозумів, що в мені розгорається борець за справедливість. Став дописувачем Ізюмського часопису «Обрії Ізюмщини», спробував себе у ролі радіоведучого на ТРК «Радіо-Ізюм», потім був місцевий телеканал «СІАТ», потім власна газета «Ізюмські Вісті», потім робота в кількох ЗМІ Харкова. Потім уже я знайшов себе у юридичній професії та політичній течії, зрозумівши, що не з нашими ЗМІ щось намагатися змінити в нашій державі.

Ніколи не мовчав про несправедливість. Все і всіх називав своїми іменами. Один із небагатьох, хто себе не вибруднив об «партію регіонів». За свою життєву та політичну позицію пройшов через те ще горнило політичних репресій. Приймав участь у кількох виборчих кампаніях. Зокрема був кандидатом на посаду Ізюмського міського голови та двічі намагався обратися в депутати Ізюмської міської ради.

Вибори – то взагалі окрема сторінка мого життя. Я би сказав, що вона певно була «найцікавішою». Бо саме під час виборів я дізнавався про себе багато чого нового, чого раніше навіть сам не знав. Дяді і тьоті, які розікрали до тла Ізюм, не шкодували грошей на виготовлення листівок із вигаданим брудом про мене. Націкавішим було те, що ці дяді і тьоті не втомлювалися вищати, що я ніхто, і звати мене ніяк, але чомусь боялися мого заходу в якості депутата Ізюмської міської ради, як дідько ладану і не шкодували ніяких грошей на «чорний піар».

Бути «не регіоналом» у місті, де «партію регіонів» підтримало 76% виборців – було дуже складно.

Потім був Майдан і нові надії…

Нові місцеві вибори, і … І перемогла халявна червива каша, прокисше пиво і небачених масштабів популізм, організоване нинішнім тепер біглим «Ізюмським міським головою» Валерієм Марченко. Жодну із своїх передвиборчих обіцянок Марченко так і не виконав.

Я був, і далі є одним із небагатьох, хто вголос виступав проти цього «бариги» і далі продовжує то робити. Я був одним із небагатьох, хто не боявся викривати барижні схеми розграбування бюджету міста і далі продовжую то робити. Нині я єдиний їхній опонент, якого вони не змогли заткнути і присвоїти звання «зрадника». І не заткнуть.

Починаючи з 24 лютого 2022 року – хто є хто побачили уже всі, хто міг. Марченко і Ко яскраво продемонстрували своє справжнє, гниле єство.

Але відзначу, що як показав час, навіть війна виявилася не здатною виправити всіх прикоритних шавок, які підспівували Марченко і Ко і тявкали по команді проти мене та всіх тих, хто виступав проти барижництва.

Нині у Марченка і Ко підгорає по особливому. Адже вийшло тепер так, що все, що я говорив про них роками, намагаючись спинити то – виявилося правдою…

Так от, відповім зараз всім шавкам, які підспівують біглому меру і Ко тепер за кращу гуманітарну пайку, те, що я роблю – не хайп, не популізм, не заробляння політичних регалій і т.д. Я турбуюся, на скільки можу, про своїх земляків, доля яких мені ніколи не була байдужою.  Турбуюся і далі буду турбуватися допоки мені дозволять здоров'я та можливості.

Біглий «Ізюмський міський голова» Валерій Марченко і Ко – злочинці, які мають відповісти за те, що натворили в місті Ізюм, а особливо за те, що кинули там напризволяще десятки тисяч людей.

Я, як людина, яка приймала активну участь у політичному житті міста Ізюм і балотувалася до виборчих органів, людина, яка мала погляди та програму розвитку міста - маю повне право на таку думку.

Блеяння Марченка про те, чому «влада» покинула місто і т.д. – повний бред навіжених!

В окремій статті я поділюся інформацією, як мав би діяти Ізюмський міський голова починаючи з 24 лютого і по нині, і чому Валерій Марченко і Ко в моїх очах злочинці, які мають опинитися на лаві підсудних та нести відповідальність за те, що дременули з міста та кинули там напризволяще десятки тисяч людей.

А наостанок, звертаюся до тявкаючих проти мене по соцмережах «шавок» - мені на вас глибоко … Давно уже маю імунітет на весь той бред, що ви роками вигадуєте відносно мене. Свою діяльність я не припиню. Навіть не мрійте про те.