11 вересня на 61-му році обірвався життєвий шлях секретаря Ізюмської міської ради VII скликання Артема Гнуновича Єрдаларяна.

За весь цей час мені багато хто подзвонив із мого рідного міста Ізюм, що на Харківщині, щоб повідомити цю насправді сумну новину.

Серед тих, хто дзвонив, було чимало тих, хто був дуже радий, що так сталося. Хтось радів, що тепер керування однією із партійних організацій буде легше захопити, хтось із заздрощів злорадствував, хтось просто радів.

Найогидніше, що серед цих дзвонарів були ті, які під’юджували мене теж порадіти, що Артема Гнуновича більше немає. Підбивали то зробити публічно, в «моєму гострослівному стилі, адже він мій опонент».

Настав час зробити цю заяву, яку зараз роблю. Перш за все, я людина і християнин. Перш за все для мене Артем Гнунович – людина і християнин, а вже потім політичний опонент.

Розчарую всіх «радіючих». Не радію і не радітиму. Поставив свічку за упокій душі Артема Гнуновича. І також виказую щирі співчуття його рідним та близьким.

А «під′юджувачам», чимало з яких було на прощанні з Артемом Гнуновичем 13 вересня у його родинному будинку, раджу добряче задуматися про своє істинне єство, а не те награне, яке демонстрували там на публіці, а також сходити до церкви та покаятися.